Слов'янська загальноосвітня школа №8

Меню сайта

Пошук на сайті

Активні користувачі

На сайті 27 гостей та відсутні користувачі

Педагогіка партнерства як умова успішної взаємодії суб`єктів освітнього процесу в НУШ.

Педагогіка партнерства є одним із факторів ефективної взаємодії учасників освітнього процесу,  ключовим принципом НУШ. Цей термін не є абсолютно новим, взаємодія на засадах рівності, взаєморозуміння та поваги описана в класичних наукових працях, апробована педагогічним досвідом в Україні й за кордоном.

Термін "партнерство" переважно визначають так:

·     система взаємин, які відбуваються у процесі певної спільної діяльності;

·     спосіб взаємодії і взаємин, організованих на принципах рівності, добровільності, рівнозначущості та доповнюваності всіх її учасників;

·     організаційна форма спільної діяльності, що передбачає об`єднання осіб на відповідних умовах розподілу праці та активної участі в її реалізації;

·     спосіб взаємин, за яких зберігаються права кожної із сторін,чітко узгоджені і злагоджені дії учасників спільної справи,що ґрунтуються на засадах взаємовигоди та рівноправності;

Педагогіка партнерства – чітко визначена система стосунків усіх учасників освітнього процесу (учнів, батьків,вчителів), яка:

·     організовується на принципах добровільності й спільних інтересів;

·     ґрунтується на повазі й рівноправності всіх учасників, дотримуючись визначених норм (права та обов`язки) та враховуючи ціннісні  орієнтири кожної із сторін;

·     передбачає активне включення всіх учасників у реалізацію спільних завдань та готовність брати на себе відповідальність за її результати.

Принципи, на яких будується педагогіка партнерства:

·     взаємоповага всіх учасників освітнього процесу;

·     довірливі стосунки та спільна наполеглива праця;

·     позитивне та доброзичливе ставлення одне до одного;

·     порозуміння та ефективна комунікація задля досягнення спільної мети;

·     забезпечення права вільного вибору;

·     горизонтальна модель співпраці (всі учасники освітнього процесу мають бути рівноправними);

·     соціальне  партнерство (добровільність визнання власних обов’язків та обов’язковість їх виконання).

До реалізації ідей педагогіки партнерства ведуть два шляхи.

По-перше, шлях, який можна назвати "романтичним", – "віддавши серце дітям". Учитель наближається до дитини за рахунок великої любові і поваги до неї, "схиляється до її рівня". Слідом за В. Сухомлинським цей шлях пропонував і відомий грузинський педагог Ш. Амонашвілі. На жаль, не всі педагоги готові до такого стилю стосунків, і далеко не всі діти повірять у свою "рівність" з учителем.

По-друге, – це шлях розподілу функцій вчителя та учня і організація їхньої співпраці. У функції вчителя входить ретельно підготувати вдома для дитини навчальне завдання, продумати в деталях хід його вирішення різними групами учнів тощо. Функція учня – на добровільних засадах прийняти запропоноване вчителем завдання і самостійно його вирішувати. У такому випадку обидва учасники навчання і виховання – вчитель і учень – рівноправні, вони – суб'єкти діяльності.

Ніхто ні над ким не застосовує владу. Так реалізується ідея рівності. Не кожен учитель має достатній запас любові до дітей, але кожен може побудувати навчання так, щоб дитина почувала себе особистістю вільною і час від часу забувала, що в класі є "наглядач".

Отже, психологічну основу педагогіки партнерства складають суб’єкт-суб’єктні стосунки – співпраця двох суб’єктів. Цей тип взаємин є для освітнього процесу оптимальним, бо, з одного боку, він зберігає за вчителем функцію управління, а з іншого – дає учневі можливість діяти самостійно.

Тому завдання педагогів полягає у створенні атмосфери турботи і підтримки учнів, яка сприяла б розвитку їхніх можливостей, задовольняла їхні інтелектуальні, емоційні й соціальні потреби.

Для того, щоб освітнє середовище сприяло самореалізації кожного школяра, робота повинна бути спрямована на те, щоб кожен учень міг:

·     розвинути здібності критичного мислення й незалежного висловлювання;

·     поповнити знання у сферах, які цікаві учневі й розкривають перед ним нові горизонти пізнання;

·     розвивати спроможність приймати самостійні рішення, оволодівати необхідними навичками з базових та профільних предметів;

·     радіти навчанню й поважати освіту;

·     розвинути свій емоційний інтелект;

·     отримати необхідну індивідуальну педагогічну підтримку;

·     розвинути самосвідомість як самостійної особистості і як члена колективу;

·     зберегти й зміцнити моральне, фізичне і психічне здоров’я;

·     сприяти взаємоузгодженню зовнішніх потреб та внутрішніх мотивів до саморозвитку та самореалізації всіх учасників освітнього процесу. Робота з учнями будується на використанні у викладанні нових підходів, які переносять акцент не на накопичення знань, а на формування технологій розумової праці.

Співпраця учителя й учнів, партнерство на уроці, спільний процес пізнання і відкриттів, постійне створення ситуації успіху – ось складові самореалізації учня в освітньому середовищі. Треба прагнути, щоб дитина чи підліток не тільки володіли сумою знань зі шкільних предметів, але й усім досвідом демократичних стосунків у суспільстві, навичками управління собою, своїм життям у колективі, вміли брати відповідальність за свою діяльність. Для цього вектор діяльності треба спрямувати на виховання готовності кожного учня до вирішення власних задань визначення свого місця в житті, успішного розвитку і реалізації своїх нахилів і інтересів.

Критерії, що визначають ефективність ідеї розвитку стосунків партнерства як найпродуктивнішої системи взаємин в умовах педагогічної взаємодії:

·     сформована професійно-особистісна готовність педагога до гуманізації освітнього середовища;

·     відкритість, тобто практично повна відсутність маніпуляцій за умови ясності цілей дій обох сторін;

·     позитивна взаємозалежність суб’єктів міжособистісної взаємодії (усвідомлення спільної мети, наявність загальних ресурсів, докладання спільних зусиль для вирішення проблем);

·     право на автентичність кожного учасника педагогічної взаємодії;

·     усвідомлення індивідуальної та групової відповідальності (внутрішня і зовнішня мотивація спільної діяльності суб’єктів);

·     можливість задовольняти основні міжособистісні потреби в процесі спільної діяльності та спілкування;

·     підтримуюча взаємодія, що забезпечує сприятливий психологічний клімат;

·     високий рівень розвитку соціальних умінь і навичок спілкування;

·     рефлексивний аналіз власної поведінки в контексті соціальної поведінки інших суб’єктів та ін.

Урахування зазначених критеріїв сприятиме створенню необхідних умов, сприятливих для формування партнерських стосунків між вчителями та учнями,допоможе адміністрації,працівникам психологічної служби у визначенні змісту організаційних та просвітницьких заходів щодо підвищення психологічної компетентності вчителів з питання упровадження партнерських взаємин.

В основі педагогіки партнерства – спілкування, взаємодія та співпраця між учителем, учнем і батьками. Учні, батьки та вчителі, об’єднані спільними цілями та прагненням, є добровільними й зацікавленими спільниками, рівноправними учасниками освітнього процесу, відповідальними за результат.

 Учитель повинен виступати у новій ролі фасилітатора (той, хто підтримує дитину в її навчальній діяльності через педагогічну взаємодію, допомагає, надихає);  ролі тьютора (той, хто індивідуально працює з інтересом дитини – виявляє освітні запити, проектує освітню діяльність організовує рефлексію).

Проектуються такі кроки в освіті:

І. Оновлення системи взаємин між учнем, батьками та вчителем   діалог, взаємодовіра, підтримка, приймання, активна співпраця, що позитивно вплинуть на шкільне освітнє середовище.

ІІ. Оновлення методичного інструментарію вчителя – застосування методів навчання, заснованих на співпраці, активній участі дитини та її батьків у навчанні. Тобто треба змінити шлях розподілу функцій вчителя, батьків та учня і організацію їхньої співпраці. У функції вчителя входить ретельно підготувати вдома для дитини навчальне завдання (вправу), продумати в деталях хід його вирішення різними групами учнів тощо. Функція учня – на добровільних засадах прийняти запропоновану вчителем вправу як свою і самостійно її виконувати. У такому випадку обидва учасники освіти – вчитель і учень – рівноправні, вони – суб’єкти діяльності. Ніхто ні над ким не застосовує владу. Так реалізується ідея рівності.

ІІІ. Формування нового освітнього середовища (розвиваюче, мотивуюче і для учителя, і для учня та його батьків; яке має новітнє інформаційно-комунікаційне оснащення, сприяє професійній активності педагога, підвищує ефективність його роботи, уможливлює індивідуальний підхід до навчання).

ІV. Зміна підходів до оцінювання результатів навчання.

Оцінювання як можливість відстеження прогресу учнів, діагностика їхніх потреб, оцінювання навичок вищого порядку: креативність, критичне мислення, пошук рішень, здатність до співпраці та взаємної відповідальності, здатність до застосування отриманої інформації тощо.

На що треба звернути увагу педагогу, впроваджуючи принципи педагогіки партнерства у свою практичну діяльність?

1.  Шкільне освітнє середовище – це простір дитинства, який будується на засадах: рівності, діалогізму, співрозвитку, прийняття.

2.  Переосмислення ролі вчителя вимагає від нього оновлення професійного мислення і відповідних цілеспрямованих дій: постійний аналіз власної педагогічної діяльності; орієнтацію на самоосвіту; відстеження результативності своєї роботи через систему моніторингу та самомоніторингу.

3.    Педагогіка партнерства не відміняє вимогливість вчителя, бо, як засвідчує практика, саме вимогливі й справедливі вчителі мають найбільшу повагу та довіру серед учнів.

Педагогічне спілкування й педагогічна взаємодія, маючи єдину соціальну природу, усе ж суттєво відрізняються одне від одного. Так, педагогічна взаємодія – це обмін інформацією, сприйняттями, діями, враженнями тощо; педагогічна співпраця – це спільна праця або діяльність учасників навчально-виховного процесу, що мають в основі взаємодію. Як приклад розглянемо великий заклад, у якому десятки або й сотні кабінетів чи відділів, де працюють групи людей, котрі часто не знають, що роблять працівники цієї установи поверхом нижче або вище. Звичайно, якщо та чи інша група об’єднує людей усвідомленою метою, що це група співробітників. Якщо кожна група має свої власні цілі, не пов’язані з цілями діяльності інших груп, - то це групи колег або товаришів по службі. Усі вони служать комусь або чомусь, але не взаємодіють один з одним.

Той факт, що навчально-виховний процес у школі не завжди досягає необхідних результатів, пояснюється не стільки відсутністю мотивів до навчання в школярів, скільки недостатньою підготовленістю учнів і вчителів до організації педагогічної взаємодії учасників навчально-виховного процесу. Ось чому так важливо, щоб у школі всі, хто причетний до організації навчально-виховного процесу (керівники, педагоги, учні, батьки, дитячі громадські організації), співпрацювали.

Кожна дитина – неповторна, наділена від природи унікальними здібностями, талантами та можливостями. Місія нової української школи – допомогти розкрити та розвинути здібності, таланти та можливості кожної дитини на основі партнерства між учителем, учнем і батьками.